Давайте ж спробуємо зрозуміти чому так змінюються сьогоднішні підлітки та як навчити дітей з'ясовувати стосунки мирно?

Давайте ж спробуємо зрозуміти чому так змінюються сьогоднішні підлітки та як навчити дітей з'ясовувати стосунки мирно?

Виховувати доброту - значить вчити дитину діяльно співпереживати іншому, не уникати конфліктів, але уміти слухати і відстоювати те, що дитина вважає справедливим.

Здається, почуття доброти сьогодні покинуло шкільні стіни, на зміну йому прийшли закони джунглів. Сумні випадки принижень і побоїв траплялися, звичайно, й раніше.

Занадто багато дітей сьогодні відчувають себе абсолютно беззахисними. Вони живуть в нестабільний час і в нестабільній родині (розлучення батьків, страх дорослих втратити роботу, фінансові труднощі в сім'ї...). Школа ж, точніше, безперервні зміни в системі її вимог роблять дітей ще більш невпевненими. І вони захищаються від всіх і відразу. Захищаються так, як уміють.

Напевно і Вам стало цікаво, що ж таке «булінг»? Спробуємо відповісти на Ваше запитання.

Булінг (від англ. bully— хуліган, залякувати) – форма психічного насильства у вигляді травлі, бойкоту, насмішок, дезінформації, псуванню особистих речей, фізичній розправі тощо.

Підлітковий булінг. Форми:                                                              

1. Фізичний булінг – навмисні стусани, штовхання, удари, побої, нанесення  інших тілесних травм.
2. Сексуальний булінг – це підвид фізичного булінгу (дії сексуального характеру).
3. Психологічний булінг – насилля яке пов`язане з діями на психіку, наносяться психологічні  травми шляхом словесних образ чи погроз, переслідуванням, залякуванням. Підвиди психологічного булінгу:
   • вербальний булінг, де зброєю служить голос (образливе прізвисько з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, розповсюдження пліток);
   • образливі жести чи дії ( плювання в жертву або в її направлені);
   • залякування (використання агрессивного язика тіла та інтонацій голосу для того, щоб заставити жертву щось робити чи не робити);
   • ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється чи ігнорується частиною коллективу;
   • вимагання (грошей, їжі, інших речей);
   • пошкодження чи інші дії з особистим майном (крадіжка, ховання особистих речей);

1. Кібербулінг – приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв (пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі).

Булінг – в основному латентний (прихований, невидимий) для оточення процесс, але діти, які страждають від булінгу, отримують психологічну травму різного ступеня важкості, що призводить до важких наслідків.

Причини: заздрість, бажання принизити (заради задоволення, розваги чи самоствердження).

Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість у школі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. 

Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому.  Діти-жертви можуть відрізнятися зовні: особливості фізичної будови, поганий зір тощо.

    5  хвилин на роздуми

ПРИТЧА ПРО ЖОРСТОКІСТЬ

В одному з монастирів Шаоліню майстер навчав учня. І якось учень поставив майстру запи­тання:

•  Учителю, а як довідатися, наскільки я жорстокий?
•  Щоразу, коли ти завдава­тимеш удару своєму ворогу, уяви себе на його місці і відчуй його біль. І якщо один раз ти не від­чуєш болю — знай, жорстокість поглинула тебе.

Будьмо толерантними один до одного, до самих себе.

ЦИТАТИ відомих людей

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною. (Сааді)

Байдужість - це найвища жорстокість. (М. Уілсон)

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом. (Л. Костенко)

Немає величі там, де нема простоти, добра і правди. (Л. Толстой)

Кожного разу, коли тобі чого-небудь дуже хочеться, спинись і поміркуй: чи добре те, чого тобі так хочеться. ( Л. Толстой)

1.       Пам’ятайте,  що насильство над вами, здійснене вашими батьками, не є нормою життя. Насилля – неприпустима річ у стосунках людей.

2.       У сім’ї  ви маєте право на те, щоб до вас ставилися з повагою, не ображали.

3.       Пам’ятайте необхідні правила  безпеки: зокрема, не варто тут же кидатися на допомогу,  коли тато б’є маму, особливо коли він -  з небезпечними предметами в руках; ваше завдання – якомога швидше сховатися, залишити домівку взагалі – на допомогу покличте дорослих, які краще знають, як діяти за таких обставин.

4.       Ви маєте право на захист, якщо навіть найрідніші люди принижують ваше гідність.

5.       Поділіться своїми проблемами з учителем, класним керівником, психологом, зверніться до міліції.

6.       Не вірте у погрози з боку кривдників.

7.       Ви маєте право висловлювати і відстоювати свою думку.  Чітко і однозначно висловлюйте осуд щодо насильницької поведінки взагалі.

8.       Знайте, коли вас постійно контролюють, принижують, примушують до чогось, використовують в спілкуванні з вами лайливі слова – це насильство.

9.       Не вважайте, що ви заслужили на таке ставлення з боку дорослих. Ніхто, в тому числі ваші батьки, рідні, не має права  принижувати вас, поводитися жорстоко стосовно дитини – це карається законом. В Сімейному кодексі (ст.. 150, ч. 7) написано: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками. Та інші види покарань які принижують людську гідність. Дитина може податі до суду, до громадських організацій, якщо виховання не належне».

10.    Навчаться розрізняти поняття «добро» і «зло». Все, що  принижує людську гідність – є зло, все, що звеличує гідність людини – добро.

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.

Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
• задирство;
• фізичні і психічні приниження;
• різного виду знущання;
• бойкот та ігнорування;
• псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

• 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;
• 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

• переслідувач (булі);
• жертва;
• спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.